Главная > Все новости > Анонсы > У випадку локдауну місто одразу розгорне штаб допомоги киянам

У випадку локдауну місто одразу розгорне штаб допомоги киянам

Щодня у світі погіршується ситуація з поширенням коронавірусу. Аби запобігти інфекції, деякі країни повторно вводять жорсткий карантин. В Україні про такі сценарії поки що лише несміливо говорять.  Проте вже з 14 листопада в Україні запроваджують «карантин вихідного дня»…  Київська влада запевняє: навіть на випадок локдауну, місто допомагатиме прожити непростий період. 

Навесні, коли Україна разом з усім світом, переживала першу хвилю пандемії COVID-19, у Києві за наказом мера Віталія Кличка почав працювати Єдиний координаційний центр. Тоді міська влада об’єдналась з благодійниками, та доставляла продуктові набори для соціально незахищених киян. Щодня тижневий запас їжі отримувала понад тисяча мешканців столиці. Єдиний координаційний центр також забезпечив транспорт для киян, які потребують гемодіалізу, та допомагав підгузками для дітей з інвалідністю.

 Журналістка «Вечірнього Києва» запитала у директора Департаменту соціальної політики КМДА Руслана Світлого про готовність до можливої другої хвилі суворого карантину, про те, яку допомогу отримуватимуть незахищені кияни, а також про нові проєкти підтримки безхатьків, дітей-сиріт, учасників бойових дій та стареньких.

«Нам потрібно максимум три дні, щоб відновити роботу Єдиного координаційного центру»

— Руслане Валентиновичу, цього року під час карантину Київ мав шанс довести: навіть у кризових ситуаціях готовий підтримувати незахищених киян.  Як думаєте, столиця гідно справилась?

—  Без сумніву, так. Київ став фактично єдиним містом в Україні, яке за тиждень мобілізувалось і налагодило ефективну систему підтримки киян. Здебільшого, допомагали харчами. Щодня видавали близько 1000 пакетів з їжею – від круп, овочів до консервацій та ковбас. Бо частина людей у буквальному сенсі опинились на межі бідності через втрату роботи. Ми також забезпечували автомобілі для хворих, які залежні від гемодіалізу, тому що не усі могли платити за таксі, а громадський транспорт не курсував.

Практично увесь гострий період відпрацювали у дуже напруженому, але злагодженому режимі. Добре, що діяв при КМДА Єдиний координаційний центр, який узгоджував роботу волонтерських та громадських організацій. Важливо, що нам допомагали одразу кілька торговельних мереж. Така система показала свою ефективність, бо ми усі працювали пліч-о-пліч на спільний результат.

— Чи задумуєтесь тепер про нюанси, які тоді не врахували?

— Межі досконалості немає. І зараз, оглядаючись назад, розумію, що хоч і спрацювали дуже добре, та через відсутність досвіду, дещо таки не врахували. Як завжди, знаходились ті, хто хотів нажитись на біді.  Мали випадки, коли нам телефонували молоді люди, яким забракло чогось до столу – просили підвезти. Або дітям не було діла до стареньких батьків, і вони говорили їм, аби звертались до нас.

— Як цього уникнути? Адже витрачаючи час на цих осіб, ви не допомагаєте тим, хто справді у складній ситуації.

— Так, тому в майбутньому плануємо сформувати вичерпну  інформацію по усіх, кому надаємо допомогу і хто її потребує. Таким чином ми підтримуватимемо лише тих, хто залишився у біді. Адже були сім’ї, яким справді не було, що їсти – молодих батьків звільнили з роботи, родичі далеко, квартира орендована.  Як жити?! Ми заносили їм по два-три пакети продуктів, знали їх особисто і чим могли, допомагали.

— А сьогодні місто готове до другої хвилі тотального карантину?

— У випадку локдауну, Київ одразу розгорне штаб допомоги киянам. Нам потрібно максимум три дні, щоб відновити роботу Єдиного координаційного центру, який зараз, можна сказати, «на паузі». У біді не залишимо нікого.

«Плануємо працювати з приватними соцробітниками, які провідуватимуть стареньких»

— На Вашу думку, загалом карантин змінив ставлення до соціального працівника? Сьогодні говорять, що якраз працівники соцзахисту були на передовій пандемії…

— На жаль, ставлення не змінилось. Ми можемо відкрити у кожному дворі координаційний центр, роздавати усім допомогу, але основна проблема, що маємо справу з людьми, яких, так би мовити, образила держава. Образила низькою пенсією, виплатами, пільгами. І сьогодні потрібно дуже багато, аби компенсувати їм ці «образи». 

— А новий Закон «Про соціальні послуги», який діє з початку року? Чи можна говорити, що він дещо змінить репутацію соцзахисту?

— Безумовно. По-перше, цей Закон – це взагалі дуже глобальна реформа соціальної сфери. По-друге, він дає змогу закуповувати професійні послуги у приватних компаній. І цей пункт, напевно, один із визначальних. Наприклад, сьогодні в місті у тестовому режимі працює проєкт соціального таксі. Забезпечує транспорт організація «Київмедспецтранс», яка спеціально під цю потребу переоблаштовує автомобілі. Але з наступного року плануємо додатково укладати угоди із приватними перевізниками, бо не вистачає автомобілів. 

— І це вочевидь вплине на якість самої послуги?

—  Так, бо насамперед зможемо обирати найкращі  автомобілі. Не дозволю, аби діток з інвалідністю возили на розбитих «газельках». Це має бути безпечний і комфортний транспорт. Зараз розглядаємо варіант брендованих «Мерседесів».

Розраховуватись з надавачами послуг будемо по факту виконаної роботи – вкінці місяця звітують і отримують кошти. Якщо якісь моменти нас не влаштовують, розриваємо договір і переукладаємо з іншою компанією. А якби ми своїм коштом закуповували автопарк, то це було б і довше, і дорожче.

— За таким принципом працюватимуть й інші проєкти?

— Так. Невдовзі плануємо працювати з приватними соцробітниками, які провідуватимуть стареньких чи людей з інвалідністю. Ми вже познайомились з такими компаніями. В них чудово налагоджена система – кожен соцпрацівник матиме GPRS-трекер, а на місці зможе виміряти тиск у бабусі, і одразу надіслати дані сімейному лікарю. При потребі лікар призначить ліки, і соціальний працівник одразу зможе купити їх в аптеці і віддати старенькій. Хіба не чудово? І бабуся буде доглянута, і соціальний працівник отримуватиме достойну зарплатню, бо у приватному секторі набагато вища оплата.

Аналогічним способом будемо вирішувати ситуацію і з психічно хворими людьми, які сьогодні опинились у надзвичайно складній ситуації. Нагадаю, що за офіційними даними у столиці є близько 12 тис. людей, які страждають через психічні розлади. В рамках медичної реформи ці пацієнти можуть лікуватись у психіатричних закладах до 14 діб. Більш тривале їх утримання вже держава не оплачує. Ми прийняли рішення, що укладатимемо угоди із психіатричними закладами. І якщо не вдається стабілізувати стан хворого впродовж 14 днів, його продовжуватимуть лікувати, але вже за кошт міста, а не держави. Плануємо, що фінансуватимемо психлікарні вже з 1 січня наступного року. Бо передчасне виписування додому добром не закінчиться…

«Під час карантину у притулку для безхатьків не було ажіотажу»

— А яка ситуація із геріатричними пансіонатами? Їх достатньо у Києві?

— На жаль, ні. Ми також хочемо замовляти цю послугу у приватних компаній, але вона недешева, і не вистачає компаній, які надають її легально. Це «приваблива» для бізнесу ніша, є приватні геріатричні заклади, які зараз оцінюють 1000 грн в день за одну особу. А це дорого. Тому ми в пошуках. Чому не будуємо нових? Це ще дорожче: окрім щоденного утримання, потрібно виділяти кошти на капремонт, зарплату працівників… Тому шукатимемо прийнятні варіанти, зокрема, можливо, через співпрацю із благодійними фондами.

— А яка ситуація із київськими безхатченками?

 — Сьогодні у місті багато спекуляцій на цю тему. Але у нас на цілком достойному рівні працює спеціалізований заклад для безпритульних на вулиці Суздальській – будинок соціального піклування. Він працює безперервно. Там безхатьки можуть помитись, поїсти чи переночувати.

— В час карантину там вистачало місць?

— Цей заклад завжди напівпустий, і під час карантину у притулку не було ажіотажу. Вважаю, що вирішити ситуацію із безхатьками, можна лише одним способом – спробувати помогти їм повернутись до нормального життя. Соціалізуватись, маю на увазі. Якщо людина цього хоче, ми будемо підтримувати її на всіх етапах. Але якщо вулиця для неї певна філософія чи спосіб життя, — в таких випадках немає рішення навіть у найбільш розвинених країнах світу.

Ми можемо підтримати із документами, підшукати роботу. Для цього бездомним достатньо звернутись на Суздальську, 4/6, де їм нададуть консультацію і розкажуть про можливі варіанти адаптації. Визначальне у цьому випадку лише одне – бажання.

«Столиця робить все, аби діти-сироти отримали свою сім’ю»

— За останні шість років у нас з’явилась ще одна незахищена верства  населення – родини учасників АТО/ООС та Небесної Сотні. Як їх підтримуєте?

— Родини загиблих отримують понад 12 різних виплат у рік. Зараз плануємо створити єдиний Центр, який координуватиме абсолютно всі види допомоги і підтримки ветеранів та їхніх сімей. Керуватимуть Центром будуть самі ж учасники бойових дій, бо, як відомо, вони найкраще знають потреби своїх побратимів, і їм найбільше довіряють. Цей заклад працюватиме на базі теперішнього Київського міського центру надання допомоги учасникам бойових дій. Думаю, що у такий спосіб місто зможе знати потреби кожної родини та кожного АТОвця і оперативно реагувати.

— А яка ситуація із розформуванням міських інтернатів в рамках реформи деінституціалізації?

— Сьогодні у місті активно розбудовують мережу дитячих будинків сімейного типу. Це перевірена європейська практика, яка допомагає дітям рости у нормальних  умовах та гарній атмосфері. Тому сьогодні київська влада купує автомобілі та квартири батькам, які беруть на виховання діток з інтернатів. У місті  постійно відкривають нові будинки сімейного типу – і це, як ніщо, підтверджує: столиця робить все, аби діти-сироти отримали свою сім’ю.

Джерело